Володимир Носань

Володимир Носань – відомий в Україні та за її межами графік, живописець, книжковий ілюстратор. Дякуючи цій «тріаді», його творчість набула органічного втілення і своєрідного «примирення» живопису і графіки, композиційному конструюванні цільних, узагальнених картинних образів. У блискуче зреалізованому автором художньому експерименті помітно вплив далекосхідної і вітчизняної гравюри, постімпресіонізму і модерну, «суворого стилю» майстрів мистецтв 1960-х років.

Жанровий діапазон творчості художника різноманітний – портрет, пейзаж, сюжетно-тематична картина. Основу живописних пошуків автора складає не об’ємно-пластична характеристика зображуваного, а притаманна йому декоративна колористична побудова. Її фарбовий спектр надзвичайно широкий – від яскравих кольорів, теплих і холодних до майже монохромних, приглушених за звучанням. Велику увагу живописець приділяє площинно-лінеарному вирішенню робіт. Відчуття підвищеної експресії досягає ритмічним співвідношенням пластичних і колірних елементів композицій.

У пейзажах відчутно шлях від натурного враження до його філософського осмислення і конструювання цілісних, узагальнених картинних образів, суголосних авторському баченню. Ці пейзажі завжди населені людьми, домашніми тваринами, чий світ є самодостатнім і затишним. Вони воскрешають картинки дитинства художника у віддалених куточках пам’яті : літніх жінок, які працюють на землі, несуть воду чи йдуть її набрати до криниці. Її зображення досить часте у роботах майстра, як звернення до архетипу народної картини. Побудова цих творів ніби відповідає «графічності» зображеного : це світ строго продуманих і лаконічних композицій, де відкинуте все зайве і другорядне. Такою ж продуманістю позначено і колірне вирішення: поєднання яскраво-зеленого з червоним, синього, сталево-сірого з червоним, вкраплення чорних, м’якими живописними абрисами, плям – своєрідних «тіней незабутих предків».

Художник любить зіставляти м’які, живописні за обрисами, зелені крони дерев, схожі на віяла, з геометризованими «квадратиками» червоних будиночків, або навпаки, їх білі стіни заховані в модерністичне плетиво гілля тих же дерев.

Власна тема з авторським, практично ексклюзивним методом вирішення спогадів дитинства, знайшла втілення у низці творів, де побутовий сюжет наділено символіко-філософським значенням, подекуди з соціальним підтекстом. Сцени сільського буття доносять драматизм багатьох життєвих ситуацій: втрата рідного дому, вигнання, переселення, втеча.

Ці, як правило, великоформатні полотна виконано з найбільшим у творчості майстра використанням прийомів графіки з контрастами кольору, експресією зображуваного, аж до відкритого, звукового виразу відчаю, болю, напруження сил, до здавленого, затамованого (аж до сліз!) прихованого нутряного «плачу».

Ці картини практично монохромні, де колористичним камертоном виступає сірий з варіаціями відтінків у поєднанні з приглушеним холодним, вохристим. Теплим гумором, ностальгійним щемом за втраченим раєм – дитинством, як оазою абсолютного відчуття щастя, позначено роботи з умовним поетичним підтекстом шевченківського «мені здається, що це я, що це ж та молодість моя». Лінію трохи огрублених таких собі «українсько-гогенівських форм», притаманних взагалі сюжетним творам, доповнено олюдненим виразом «облич» домашніх тварин: як у народній кераміці «розфарбованої» постаті корови всерозуміючого погляду коня… Босоногі хлопці-бешкетники (а як же, вкрасти яблука у когось в саду – це своєрідна «ініціація»), мрійник з паперовим корабликом біля весняного струмка. Вишуканою композиційною деталлю у цих роботах є дальовий фон, що в якості другого плану замикає лінію горизонту – зображення села, з хатами, тополями, садками, що надає відчуття величі буденної сцени, наділяє причетністю до вселенського простору.

Жінки і квіти – ще один напрямок творчості Володимира Носаня. Зонтики суцвіть польових квітів, пухнасті китиці і качалочки очерету, соняхи є улюбленою «флорою» митця. Поставлені у глечики місцевих гончарів (вгадуються саме опішненські), вони «перегукуються» з такими ж нехитрими овочами і фруктами: грушами, яблуками, сливами, гарбузами, часником, яйцями, надкраюною хлібиною. Вони тепло світяться на старому столі із майже сріблястих дощок на фоні монохромного графічного пейзажу, відкидають химерні тіні «розхристаних квітів», купаються у блакитних хвилях раннього дня.

Поєднання «ню» і натюрмортів вирішено більш контрастно, з використанням двох-трьох кольорів вишуканих розтяжкою рожево-сірого, фото-зеленого, брунатно-сірого. Майстер використовує прийом зіставлення темного фону з легкими, ледь оживленими майже прозорими тінями, тілом оголених жінок. Гнучкі лінії, що підкреслюють вигини тіла, пасма во лосся, що його огортають, обличчя з узагальненим, навіть дещо «архаїчним» виразом портретних рис.

У цих роботах присутнє вишукана графіка уподібнення природних форм – тіло жінки і глечик, який вона тримає в руках. Майстер композиційно поєднує колір і пластичну лінію, утворену поєднанням контрастних колористичних плям, і витончених силуетів з їх декоративним ритмом.

Володимира Носаня надихають пейзажі України і зарубіжжя, багато часу він проводить на пленерах. Та все ж таки у своїх картинах він компонує власні краєвиди, насичує їх своїм настроєм, надихаючи власною думкою, додаючи те, чого немає у природі, а є в душі автора, розкриваючи двері із трьохвимірного стану матерії до душевного простору. Тому його олійний живопис часто уподібнено вишуканій гризайлі, матовій гуаші, рисунку тушшю і кольоровій ліногравюрі, що вимагає саме такої мови образотворчого вислову.

Ольга Денисенко, мистецтвознавець, член НСХУ, заввідділом Харівського художнього музею